3. Поняття і структура свободи

Поняття і структура свободи

3. Поняття і структура свободи

Проблема свободи давно хвилює філософів. Чи має людина свободу? Чи може вона бути самовладною у своїх вчинках?

Під свободою розуміють наявність у людини можливостей для максимального самовизначення. У цьому розумінні свобода протистоїть межі, обмеженню. На перший погляд, свобода і є відсутністю опору, спротиву діям людини, відсутністю обмежень. Але насправді це не так.

По-перше, тому що відсутність меж, обмежень була б повною невизначеністю, тобто нереальною для людини ситуацією. По-друге, безмежність зробила б невизначеними і неможливими будь-які оцінки, у тому числі – оцінки самої свободи як свободи; тут свобода постає у своїх негативних проявах. Свобода є радше подоланням меж, розширенням меж, а не їх відсутністю.

Тобто свобода не виключає необхідності. Б. Спіноза визначав свободу як пізнану необхідність. Тут враховується зв'язок свободи з межами. Але пізнати і навіть визнати певну необхідність ще не означає здобути свободу, хоча пізнання необхідності є дійсною умовою свободи.

Отже, свободи немає поза необхідністю, але перебування в межах необхідності також не дає нам свободи. Свобода, крім того, передбачає можливість змінити необхідність, по-іншому упорядкувати або спрямувати. Буквально вся культурна та виробнича діяльність людини пов’язана з використанням певних природних необхідностей через їх зміну.

Дії людини, яка не звертає увагу не необхідність, стають не свободою, а сваволею, яка, врешті, може мати згубні наслідки для людини., суспільства, культури. У цьому сенсі свобода протистоїть сліпому невпорядкованому руху.

Велике теоретичне і гуманістичне значення у філософії має концепція свободи особи І.Канта. Він майже першим в історії філософії обґрунтував принципову різницю між причинністю духовного світу особи і причинністю світу зовнішнього, природно-матеріального.

Людина є не тільки чуттєво-природна істота, а, по-перше, істота розумна і моральна. І якраз у такій якості людині притаманна незалежність від визначальних причин світу зовнішньої необхідності. Ця незалежність і складає свободу людини. І.Кант розмежовує свободу і необхідність як суті різних рівнів буття.

, зараховує зовнішню необхідність тільки до світу явищ, а свободу людини – до речей самих у собі і тим самим визнає два види причинності: зовнішню і вільну. Дійсно, свобода людини належить до складу речей самих у собі, з усіма притаманними їм філософськими характеристиками.

Свобода має різні поняття належного, що є фактором, який зв’язує причинність різних рівнів. Кант так пояснює зв'язок: належне, що ніколи ще не відбувалося зовні, може визначити діяльність людини і бути причиною її вчинків. Проявляється взаємообумовленість двох світів, а не тільки їх розбіжність.

Своєрідне поле діяльності свободи – це моральність людини. У моральності людини Кант вбачає ту суттєву якість, що відрізняє і підносить особистість.

С.

К’єркегор: “Якби мій маленький син був тепер у такім віці, щоби розумів мене, а я був би на порозі смерті, я сказав би йому: “Не заповідаю тобі ні грошей, ані титулу, ні високого становища в світі, проте вкажу тобі, де заховано скарб, котрий може зробити тебе найпершим багачем у світі; скарб цей належить самому тобі, так що тобі не випаде бути за нього зобов’язаним іншій людині, зашкодивши цим душі своїй. Це свобода волі, вибір: ”або ― або”; володіння ним може звеличити людину вище од янголів”.

Серед розмаїття філософських концепцій, котрі розглядали проблему свободи, особливо важливим є єкзистенціалістський підхід, репрезентований Ж.-П.Сартром. На його думку, суть людини – це задум, проект, майбутнє. Людина є тим, ким намагається бути, сама визначає своє майбутнє, проектує долю.

Речі, що оточують людину, в принципі, не мають суттєвого значення для того, що станеться з людиною пізніше, бо її дії детермінуються не речами (суспільними відносинами, інститутами), ставленням людини до речей. Людина – вільна істота. Все залежить від того, ким вона хоче бути.

Немає такої умови, яка б завадила людині здійснити свій вибір. Скеля, яку я бачу перед собою, розмірковує Сартр, буде моїм ворогом, чинитиме опір, якщо я захочу перенести її з місця на місце. Проте та сама скеля стане моїм співучасником, якщо я захочу використати її як підвищення для огляду ландшафту.

Все залежить від того, який сенс, значення людина надає речам. У цьому з Сартром можна не погодитися: не буває незалежного від речей буття людини у світі. Все в нашому житті пов’язане одне з одним. Людина існує в оточенні подібних до себе істот, в географічному та соціальному просторі. Її оточують традиції, культура, історія.

Вона не вільна у виборі об’єктивних умов життєдіяльності, які впливають на неї.

Хіба залежить від людини те, що її народили ті, а не інші батьки, у тій, а не в іншій країні, в той, а не в інший час? Хіба можна змінити ці обставини свідомістю? Звичайно, людина має вибір, але ж і вибір певно обмежений: можна відмовитися від батьків, зрадити батьківщині, кинути дітей. Але чи залишається тоді людина людиною???

Свобода, за Сартром, єдиний фундамент суспільних цінностей. Люди посилаються на детермінізм, щоб виправдати свої вчинки, зняти свої гріхи, звільнитися від страху ризику за свій вибір, від тягаря відповідальності.

Для цього людство придумало різноманітні засоби психологічної детермінації своїх вчинків: Бога з його волею, політичні режими, котрі передають свободу державі, перекладаючи проблему вибору, а отже й відповідальність на неї.

У людини є завжди вибір. Тому вона – вільна істота, бо вона обдарована розумом. Проте свобода є не тільки благом для людини, але й важким знаменням долі.

Людина не може позбутися свободи, бо завжди мусить відповідати за свої дії і не може перекласти відповідальність на природу, на історію або на Бога. Людина приречена на свободу. «Буття в свободі» викликає тривогу й почуття самотності, залишеності.

Людина хоче втекти від своєї свободи. Існує лише один шлях втечі – смерть. Філософія свободи Сартра трагедійна: абсолютна свобода пожирає сама себе. Вона встановлює норми життя, які сама ж повинна подолати.

Вона детермінує себе і водночас не визнає будь-якої детермінації. Вона обмежує себе кордонами і водночас руйнує їх. Тому смерть – єдиний вихід, що може подолати зазначену суперечливість свободи.

Розглянуті аспекти свободи дають можливість виділити основні позиції у підходах до неї:

· Волюнтаризм: наполягання на необмежених можливостях людських дій, на їх залежності виключно від бажання та волі;

· Фаталізм: заперечення будь-якої свободи, віра в те, що все в людському житті наперед та однозначно визначено;

· Детермінізм: визнання внутрішнього зв’язку свободи з необхідністю;

· Окказіоналізм: заперечення можливості існування реальних зв’язків нашої свободи волі із обставинами життя, визнання таких зв’язків виключно випадковими.

Розрізняють такі види свободи:

ü Внутрішня свобода: вміння зберігати розкутість та сміливість думки за будь-яких обставин життя. Завдяки внутрішній свободі людина має власні принципи, погляди, переконання, цінності і здобуває духовну незалежність. Тільки внутрішня свобода забезпечує дійсно вільний вибір людини: так закладається діюча, творча суть особи.

ü Зовнішня свобода: можливість змінювати обставини життя практично, реально. Свобода у зовнішньому прояві є інтенціональною: особі притаманне прагнення до самореалізації. Але необхідні відповідні соціальні умови. Коли ж людина живе у суспільстві, де значно обмежені права і свободи особи, тоді в таких умовах неминуче загострюється проблема внутрішньої свободи…..

ü Свобода дії: коли людина не заблокована фізично у здійсненні певних операцій.

ü Свобода волі: визнання того, що сама людина є вихідним пунктом у внутрішньому ставленні до будь-чого.

Характер проявів свободи:

ü Негативний характер свободи (або негативна свобода): «свобода від чогось» (від нагляду, обмежень, скерувань, примусу).

ü Вірогідний характер свободи: можливість вибору з певних варіантів.

ü Позитивно-творчий характер свободи: уміння оцінити ситуацію, усвідомити її внутрішні необхідності, знайти «відмички» до її розв’язання та змінити її.

Отже, свобода – це не те, що надано людині (хоч зовсім вилучати цей момент із життя не можна, бо людина початково перебуває в становищі «можливості свободи» внаслідок своєї біологічної незапрограмованості), а те що людина здобуває своєю думкою, волею та дією.

У тісному зв’язку з внутрішньою свободою особи перебуває такий важливий елемент свободи, як вибір. Мова йде не про зовнішній випадковий вибір, коли людина вирішує, наприклад, як провести вільний час (хоча це також важливо). У вільному виборі суттєвим є момент самовизначення особистості, коли вирішується власна позиція чи складна моральна проблема.

Ситуація вибору виникає тільки при наявності кількох мотивів. Мотив становить певну внутрішню силу, що впливає на поведінку людини. Особистість має тільки тоді свободу вибору, коли може протиставити один мотив іншому. Мова йде про боротьбу мотивів, про наявність кількох мотивів. Ж.-П.

Сартр описує ситуацію вибору, коли юнак, з одного боку, має йти захищати батьківщину від ворогів, з другого – піклуватися про стареньку, хвору, немічну матір, яка без його допомоги вмре. Кожен з варіантів вибору має право на існування як такий.

Але ж вибравши один, як бути з іншим? Для подолання подібних ситуацій людство сформувало відповідні регулятивні механізми. Одним з найбільш ефективних є мораль, яка підказує людині варіант вибору.

Людина спирається на совість – моральне почуття, в якому виявляється самооцінка особою відповідності її дій прийнятим у суспільстві і перетвореним у переконання нормам моральності. У випадку з юнаком совісності не вистачить для правильного вибору. Що ще може допомогти зробити вибір? – життєвий досвід, високий рівень розуму, рішучість, воля.

Отже, в процесі вибору і прийняття рішення важливого значення набуває воля особистості. Воля – усвідомлена цілеспрямованість людини на реалізацію власних намірів. Воля людини об’єднує в собі два компоненти: чуттєво-ціннісний і раціональний.

Особистість постійно оцінює і обмірковує свої мотиви (раціональний компонент), також прагне до їх здійснення чи подолання небажаних мотивів (емоційний компонент). Воля виявляється переважно у самій практичній можливості вибору: воля діє у прийнятті рішення та здійсненні його, а саме рішення – результат вибору.

Вибір і рішення – найважливіші прояви суті волі. Людина має свободу волі тоді, коли сама має можливість і здатність зробити власний вибір.

Свободу потрібно розглядати у тісному зв’язку з відповідальністю, яка розуміється як усвідомлення індивідом, спільнотою свого обов’язку перед суспільством, іншою людиною, що дозволяє визначити сутність певних вчинків й узгоджувати їх з процесами суспільного розвитку. Без феномена відповідальності суспільство не може існувати, оскільки воно деградує, саморуйнується, розпадається.

Відповідальність завжди пов’язана з конкретними умовами, за яких людина реально здатна або не здатна виконати суспільні вимоги, здійснити вибір і передбачити наслідки своїх дій. Тому поняття “відповідальність” розглядають через безпосереднє співвідношення його з поняттям “свобода”.

Саме завдяки цьому була сформульована теоретична проблема усвідомлення феномена відповідальності, яка розв’язується залежно від вирішення питання: чи можна взагалі людину вважати вільною у своїх діях. У випадку визнання свободи дій людини, індивіда розглядають відповідальним за свої вчинки.

У разі заперечення індивідуальної свободи ― особа проголошується непідзвітною перед суспільством, виконавцем “брудної” роботи історії, заручником системи.

Таким чином, розглядаючи розгортання проблеми буття свободи в трьох напрямах ― як свободу волі, як свободу вибору та як свободу і відповідальність, зрештою переконуємося в тому, що свобода волі і проблема відповідальності виходять на свободу вибору, оскільки сам процес вибору співпадає з питанням про те, чи була наша воля свободою.

Отож, свобода ― це важкий обов’язок, свобода, яка передбачає вибір, ― це крок у невідомість. На жаль, серед людей мало таких, які прагнуть створити свій життєвий проект і виконати своє призначення. Занадто багато людей спокійно пливуть за соціальною течією.

Вчитель не може належати до тієї більшості, яка стурбована лише одним ― утекти від рішення, від вибору власної долі, розчинитися в масі, жити за звичкою, за інерцією, традиційно, як весь світ. Учитель не може бути такою людиною, котра готова поміняти бентежну свободу на спокійне, прагматичне щастя байдужості і безвідповідальності.

Він не може прийняти таку науку, яка намагається відшукати істину заради істини і штовхає людину в безодню необхідності. Нині вчитель уже не може розраховувати на таку соціальну організацію, яка б вирішувала за нього, та на керманича, який би вивів у світле майбутнє.

Якщо “людина відчує, що вона ― точнісінько як і всі інші, і притому ніскільки цим не засмучена, навпаки, щаслива відчути себе такою ж, як і всі, то вона не є особистістю.

Вчитель не може не бути особистістю, бо тільки особистість здатна до творення умов, які б забезпечували формування у молодого покоління здатності сприймати суперечності як благо, як сходинку до поступу. Повернути школу до дитини зможе той учитель, котрий, взявши на озброєння національні та загальнолюдські, планетарного масштабу, цінності, здатен волевиявляти свою свободу та нести відповідальність за вибір.

Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 28; Нарушение авторских прав

|следующая лекция ==>
Сутність людини| Сенс життя

Источник: https://lektsii.com/1-151797.html

12. Поняття і зміст свободи особистості

3. Поняття і структура свободи

Свободаособистості – це і питання про свободуволі, і про вибір, і про взаємозв'язокрізних компонентів структури особистості:вольового, раціонального, ціннісного.Свобода також тісно зв'язана з проблемоювідповідальності.

Тривалий період запевних умов у вітчизняній філософіїпанувала точка зору, що свобода єусвідомленою необхідністю. Джерелаідей йдуть до філософських концепційсвободи Спінози, Гольбаха, Фейербаха,Маркса.

Свобода людини подавалася якчітко вписана в систему зовнішньогосоціального і природного визначення,де особа мала лише право усвідомитинеобхідність і діяти у її межах.

Аджесаме свобода за внутрішньою суттю тілький може надати можливість людині бути ізалишатися самою собою і не підкорятисяобставинам. У зв'язку з цим требарозглянути найбільш концептуальніфілософські теорії свободи особи. Такимиє концепції Іммануїла Канта і МиколиБердяева.

Структурасвободи особиВструктуру свободи особи входить якнеобхідний компонент внутрішнясвобода людини.Завдяки внутрішній свободі людина маєсвої власні принципи, погляди, переконання,цінності і здобуває духовну незалежність.У розумінні суті внутрішньої свободиважливим є аспект самовизначення людининавіть наперекір зовнішнім обставинамжиття.

Тільки внутрішня свобода забезпечуєдійсно вільний вибір людини, і такзакладається діюча, творча суть особи.Свободау зовнішньому проявіє інтенціональною: особі притаманнепрагнення до самореалізації. Утісному зв'язку з внутрішньою свободоюособи знаходиться такий важливий елементсвободи, яквибір.

У вільному виборі суттєвим є моментсамовизначення особистості, коливирішується власна позиція чи складнаморальна проблема. Ситуація виборувиникає тільки при наявності кількохмотивів. Мотив становить певну внутрішнюсилу, що впливає на поведінку людини.Особистість тільки тоді має свободувибору, коли може протиставити одинмотив іншому.

Мова йде про боротьбумотивів, про наявність кількох мотивів.Якщо мотив один, то нема і самого моментувибору.Воля– усвідомлена цілеспрямованість людинина реалізацію власних намірів. Волялюдини об'єднує у собі два основікомпоненти: чуттєво-ціннісний іраціональний.

Особистість постійнооцінює і обмірковує свої мотиви(раціональний компонент), також прагнедо їх здійснення чи подолання небажанихмотивів (емоційний компонент). Волявиявляється переважно у самій практичнійможливості вибору: воля діє у прийняттірішення та здійсненні його, а самерішення – це результат вибору. Вибірі рішення– найважливіші прояви суті волі.

Людинамає свободу волі тоді, коли сама маєможливість і здібність зробити власнийвибір. А коли людина не може подолатизовнішні негативні фактори, не можеобрати відповідний мотив, що йде від ЇЇвласної індивідуальної суті, то такалюдина є залежною від іншої волі.

.Отже, незалежність від інших – суттєвахарактеристика буття і самобутностіволі. Воля існує тоді, коли сама визначаєсебе, володіє собою. Самовизначення ісамоволодіння – це і є свобода волі.Свобода – суттєва якість волі особи.

  1. Поняття і зміст рівноправності.

В.Є.Чиркін підкреслює, що слід розрізнятипоняття «рівність» і «рівноправність»,оскільки люди нерівні за своїми фізичнимиі психічними можливостями, за рівнемжиття, іншими характеристиками, і вцьому відношенні жодне право не в змозіїх урівняти.

Надумку П.М. Рабіновича, рівноправність– це однаковість, тобто рівність, правлюдини і громадянина у всіх і кожного.Вона поділяється на загально-соціальнута юридичну. Загально-соціальнарівноправність – це однаковість основнихправ і свобод кожної людини, тобто вонаполягає у фактичній рівності прав ісвобод людини.

Юридична рівноправність– це однаковість, рівність юридичногостатусу державно-правоздатних суб'єктів,насамперед, рівність їх основних(конституційних) прав та юридичнихобов'язків. Вона полягає у формальнійрівності прав і свобод.

Рівність людей– це фактична, реальна однаковістьїхніх соціальних можливостей увикористанні прав та свобод людини й увиконанні соціальних обов'язків .

Відповіднодо тлумачного словника рівність– це рівне становище людей у суспільстві,що виражається в однаковому ставленнідо засобів виробництва і в користуваннітими самими політичними і громадянськимиправами. А рівноправність – користуванняоднаковими, рівними з ким, чим-небудьправами.

  1. Права людини, пільги,привілеї.

Підправовою пільгоюрозуміється правомірне полегшеннястановища суб'єкта, що дозволяє йомуповніше задовольнити свої інтереси іщо виражається як у наданні додаткових,особливих прав (переваг), так і у звільненнівід обов'язків. Правовимпільг притаманні такі ознаки.

 По-перше,вони супроводжуються більш повнимзадоволенням інтересів суб'єктів,полегшенням умов їх життєдіяльності,що обов'язково має здійснюватися врамках суспільних інтересів.

Привстановленні пільг законодавець ставитьмету – соціально захистити, поліпшитистановище окремих осіб, перевести процесзадоволення їх інтересів в більшсприятливий режим. 

По-друге,правові пільги являють собою виключенняз загальних правил, відхилення відєдиних вимог нормативного характеру,виступають способом юридичноїдиференціації. Чим досконаліша право,тим дифференцированнее воно регламентуєконкретні питання суспільного життя.

По-третє,Пільги, як правило, фіксуються задопомогою нормативних, а не правозастосовнихактів.

Категорію”пільга“потрібно відрізняти від категорії“гарантія“,яка є ширшою за своїм обсягом, бо включаєв себе крім пільг та інші юридичнізасоби: заохочення, покарання, обов'язки,заборони і т. п.

Специфічноюрізновидом правових пільг виступаютьпривілеї,під якими розуміють спеціальні (багатов чому виняткові, монопольні) пільгидля конкретних суб'єктів, насампереддля владних органів і посадових осіб,необхідні їм з метою найбільш повногоі якісного здійснення своїх певнихобов'язків. Особливостіпривілеїв полягають у наступномуПо-перше,якщо пільги покликані полегшуватистановище різного роду суб'єктів, топривілеї в основному зорієнтовані наполітичну еліту, владні органи і посадовихосіб.

По-друге,пільги поширюються на більше коло осібі мають більш широку сферу застосування.

По-третє,якщо пільги в домінанті своєї характеризуютьспеціальний правовий статус суб'єктів,бо передбачаються головним чином длявідповідних груп і верств населення(інвалідів, пенсіонерів, студентів,матерів-одиначок та ін), то привілеїможуть встановлюватися як у спеціальному(дипломати, депутати, міністри тощо).

Привілеї-це вилучення як із загальних, так і зособливих норм права.

  1. Гуманізм, свобода, рівноправність – основоположні принципи прав людини.

Історичнийзмістгуманізмуполягає в боротьбі за справедливе,засноване на рівноправності суспільство.Соціальна справедливість – головнариса гуманізму.

Гуманізм як основоположнийпринцип державного і суспільного ладулежить в основі конституційно-правовогостатусу людини громадянина. Положенняст.

3 Конституції України визначаютьгуманістичну спрямованість конституційногорегулювання суспільних відносин,демократичний вектор розвитку національноїправової системи. Ідеї гуманізму знайшлиюридичний вираз в чинній КонституціїУкраїни, в поточному законодавстві.

УКонституції України другий розділпочинається не з соціально-економічних,а з громадянських (особистих) прав ісвобод, тобто з прав і свобод, якіутверджують гідність людини, її честьта репутацію.

Гуманістичнаспрямованість конституційно-правовогостатусу людини і громадянина проявляєтьсятакож в наданні окремим категоріям осібпільг та додаткових гарантій. Виходячиз гуманістичних принципів, КонституціяУкраїни і поточне законодавствопередбачають систему пільг і перевагдля тих, хто потребує захисту (діти,жінки, хворі, інваліди тощо).

Принципналежності людині основних прав і свободвіднародження та їх невідчужуваністьзнайшов чітке втілення в ст.

21 КонституціїУкраїни, згідно з якою “усі люди є вільніі рівні у своїй гідності та правах. Праваі свободи людини є невідчужуваними танепорушними”.

Характеризуючи основніправа людини як невідчужувані, КонституціяУкраїни підкреслює неможливість інеприпустимість позбавлення людиницих прав і свобод.

Юридичнарівність громадян України, їхрівноправність якпринцип конституційного статусу людиниі громадянина в Україні є одним зосновоположних.

Стаття 24 Конституціївстановлює, що “громадяни мають рівніконституційні права і свободи та єрівними перед законом”, а частина 1 ст.21 проголошує: “Усі люди є вільні і рівніу своїй гідності та правах”. В ст.

24Конституції виділені три основнихаспекти цього принципу: а) рівністьгромадян в правах, тобто рівноправність;б) рівність громадян перед законом; в)рівність прав жінки і чоловіка.

  1. Теорія природних прав людини.

Теоріяприродного права бере початок з давніхчасів. Пов’язані з цією проблемою ідеїіснували вже в Стародавній Греції(софісти, Арістотель, Демокріт, Сократ),Китаї (моїзм) та Римі (римські юристи,Цицерон).

Представникитеорії вважають, що людині від народженняналежать невід’ємні права (на життя,особисту недоторканність, вступ у шлюб,свободу, власність, праця, рівність таін.) Ці права є невідчужуваними, ніхтоне може їх позбавити, за винятком випадківзастосування покарання за злочини. Вонипоходять із самої природи людини якдуховного і вільного істоти.

Природнеправо втілює вищу справедливість, ітому закони держави не повинні йомусуперечити. Прихильники цієї теоріївиділяють таке поняття, як позитивнеправо, в яке включаються закони, прийнятідержавою.

Найбільшвидатні представники теорії — Руссо,Радищев, Монтеск’є, Локк, Гоббс, Гольбахта інші.

  1. Західна доктрина прав людини.

Виходячиіз постулатів нормативного позитивізму,на які спирається вітчизняна наука,права людини тлумачаться як таке, що єнаслідком законодавчої діяльностідержави. За такого підходу вітчизнянанаука і надалі перебуватиме у глухомукуті.

При цьому, українські фахівціправа у своїх наукових роботах поділяютьправа людини на «основні» та «неосновні»та й до того ще ототожнюють їх з «правамиі обов’язками людини і громадянина».Якщо ж виходити із доктрини природньогоправа, на яку спирається західна юридичнадоктрина, то вона виходить із протилежного.

А саме, вона веде мову лише про правалюдини і основоположні свободи.

Самедоктрина природнього права надаланародження, посутнє наповнення і подальшеюридичне оформлення такому поняттю, як«права людини». Тому при розкриттіпоняття «права людини» необхідновиходити саме із тлумачення даноїдоктрини, відповідно до якої, правалюдини постають як такі, що виступають джереломконституції, ане її наслідком.

При цьому, права людиниобумовлюють потребу в конституціоналізмові,де конституція постає як суспільнийдоговір членів спільноти (а не «основнийзакон держави») стосовно основоположнихзасад організації та функціонуваннядержавної влади обмеженого характеру,за мету для якої членами спільнотивстановлено обов’язок влади – не тількигарантувати, а й реально на практицізабезпечити людині її невід’ємні(невідчужувані) природні права таосновоположні свободи.

Такимчином, Основоположні права та свободилюдини і громадянина  — це правовіможливості, які необхідні для існуваннята розвитку особи, які визнаютьсяневід'ємними, мають бути загальними ірівними для кожного, забезпечуватисьі захищатись державою в обсязі міжнароднихстандартів.

  1. Соціалістична доктрина прав людини.

Пріоритету соціалістичній доктрині надаєтьсядержаві, а не індивідові, свідомомурегулюванню (плануванню), а не еволюційнимсоціальним процесам, політиці, а неекономіці.

Уполітичній науці існують різноманітнітлумачення соціалізму. Найпоширенішіз них — з позиції марксизму і з поглядусоціал-демократії.

Марксистськаконцепція соціалізму.

 Розглядаєйого як нижчу, незрілу фазу комунізму— суспільно-економічної формації, якахарактеризується ліквідацією приватноївласності та експлуататорських класів,утвердженням суспільної власності назасоби виробництва, провідної роліробітничого класу, здійсненням принципу”від кожного за здібностями, кожномуза працею”, забезпеченням соціальноїсправедливості, умов для всебічногогармонійного розвитку особистості.

Історіястановлення соціал-демократії

Соціал-демократичнаконцепція соціалізму визначає його яксуспільний лад, що досягається нереволюційною ліквідацією, а реформуваннямкапіталізму зі збереженням приватноївласності, забезпеченням зростаннясереднього класу і соціальногопартнерства, досягненням значно вищогорівня соціальної рівності й справедливості.

Соціал-демократія —ідеологічна й політична течія, якавиступає за здійснення ідей соціалізмув усіх сферах суспільного життя; важливаскладова політики лівих сил сучасності,передусім Західної Європи.

Одниміз перших розгорнуте обґрунтуваннясоціал-демократичної ідеї здійснивнімецький теоретик Едуард Бернштейн(1850—1932). Його теоретична позиція тіснопов'язана з політичною орієнтацією нареформи. На відміну від К.

Маркса, вінвважав неможливим завоювання політичноївлади пролетаріатом, який не досяг тогорівня політичної та моральної зрілості,щоб управляти суспільними процесами,перебрати на себе всю повноту державноївлади.

Перехід до соціалізму можевідбутися не внаслідок революції, якуБернштейн називав “політичниматавізмом і ознакою варварства”, алише через соціалізацію капіталізму.Найближчими цілями робітничого рухувін вважав боротьбу за економічні йполітичні права.

  1. Соціальний зв*язок «громадянське суспільство – держава – людина».

ГРОМАДЯНСЬКЕСУСПІЛЬСТВО – це сфера недержавнихсуспільних інститутів і відносин, сферанепримусової людської солідарності.

Поняттягромадянського суспільства застосовуєтьсядля пізнання усієї сукупності існуючиху суспільстві відносин, які не єдержавно-політичними, перебувають позасферою державного директивногорегулювання.

У такому суспільствісамовияв вільних індивідів і добровільносформованих організацій громадянзахищені законом від прямого втручанняі довільної регламентації з боку органівдержавної влади.

Це справа розвиткувільного ринку, безперешкодного поширеннядуховних, моральних, національнихцінностей тощо.

Підґрунтямгромадянського суспільства є життяіндивідів як приватних осіб, сукупністьвільно встановлених міжособистіснихзв'язків (сімейних, общинних, економічних,культурних, релігійних тощо), розмаїттявластивих їм інтересів та можливостейвиявлення останніх.

ТЕОРІЯГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА. Виникненнягромадянського суспільства пов’язуєтьсяз появою громадянина як самостійного,індивідуального члена суспільства,який усвідомлює себе таким, наділенийпевним комплексом невідчужуваних праві свобод і відповідає перед суспільствомза всі свої дії.

Платоні Арістотель – ототожнюючисуспільство з державою, водночасрозглядали питання взаємовідносинлюдини і влади в контексті аналізурізних форм державного правління.

Н.Макіавеллі –першим запропонував покласти в основуздійснюваного будь-якою державоюполітичного курсу інтереси людини, атакож ввів в обіг поняття держави в їхсучасному розумінні. Вбачаючи різницюміж громадянським та політичним, Н.

Макіавеллі у праці “Міркування з приводупершої декади Тита Лівія” фактичновперше наголосив, що держава постійнопрагне підірвати будь-яку діяльністьсуспільства, щоб самій піднятися надним, і цим відділив від держави те явище,яке згодом дістало назву “громадянськогосуспільства”. Саме поняття “громадянськесуспільство” з’явилося лише у XVIII ст.

,зокрема у працях Г. Гроція, Т. Гоббса,Дж. Локка. Причому в різні часи у цепоняття вкладався неоднаковий зміст.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОКДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Характеризуючивзаємовідносини між громадянськимсуспільством і державою, слід підкреслити,що суспільство повинне мати пріоритетнад державою, а не навпаки, бо останняіснує як регулятор суспільних відносині гарант здійснення прав особи.

Згідноз сучасним поняттям, поряд з державоюповинно існувати громадянське суспільство,але так, щоб ці дві сили перебували вдіалектичному взаємозв’язку. Головнедля держави – створення передумов дляформування плюралізму державних іприватних суб’єктів, тобто потрібнадержава, яка б більше гарантуваласоціальні права і менше займаласяоперативним управлінням

Зв’язокгромадянського суспільства й державипроявляється й через права і свободиособи. З одного боку, конституційнепроголошення і закріплення прав і свободособи є політико-правовою основоюрозмежування громадянського суспільствай держави.

Здругого боку, права і свободи єнайголовнішою ланкою, котра з’єднуєгромадянське суспільство й державу:завдяки наявності у громадян політичнихправ вони підпорядковують державусвоєму впливові та здійснюють контрольнад нею.

Источник: https://studfile.net/preview/5169941/page:3/

Поняття свобода преси визначення зміст структура

3. Поняття і структура свободи

з журналістики

Поняття “свобода преси”: визначення, зміст, структура

Свобода преси найчастіше визначається як право поширювати ідеї, думки, інформацію через друковане слово без обмежень з боку влади; право, що гарантує захист і “лежить в основі усіх інших політичних свобод” та прав людини. Свобода преси є не просто гарантом, а “головним гарантом конституційності демократичного ладу”.

Основна мета свободи преси — це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ.

Свобода преси означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади — лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання.

Свобода преси — це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки.

У такому розумінні свобода преси є однією із форм безпосередньої участі громадян у політиці, а поняття “займатися політикою” Іван Франко, наприклад, розумів саме як “свобідний обсуд ділань і розпоряджень уряду, свобідну критику державного устрою та публічного життя”. Свобода означає для індивіда можливість свідомо робити свій вибір, а свідомий вибір можна зробити тільки тоді, коли йому передує достатній обсяг різноманітної оперативної й об'єктивної інформації.

Свобода преси та шляхи її досягнення — це давня, якщо не сказати, вічна тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу.

Питання про свободу преси є найбільш фундаментальним у будь-якій системі ЗМІ: “Свобода — це політичний кисень преси, без якого вона не може нормально існувати й належно виконувати свою громадську функцію.

Щоправда, у теорії журналістики проблема повної свободи преси ще й досі є одним з найбільш дискусійних питань. Проте більшість авторів висловлюються за повну свободу преси, переконливо стверджуючи, що цензурні обмеження є більш небезпечні, ніж найбільша воля вислову.”

Свобода преси як одна з політичних свобод здійснюється в площині громадянин — держава через інститут вільних ЗМІ і насамперед включає в себе: 1) свободу доступу до інформації; 2) свободу поширення інформації; 3) “свободу дотримування своєї опінії, не зазнаючи зовнішнього втручання”. Федеральний суддя Ірвінг Кауфман (США) констатував, що свобода преси залежить від захисту трьох аспектів комунікаційного процесу: 1) збору інформації; 2) обробки інформації; 3) поширення інформації.

Питання про структуру свободи преси є надзвичайно важливим, бо, за словами видатного філософа Олексія Лосєва, структура — це найголовніше, адже без структури немає ніякої роздільності. А якщо в предметі немає ніякої роздільності, то це означає тільки те, що ми не можемо приписати йому ніяких властивостей, бо кожна властивість предмета вже вносить у нього якусь роздільність.

Називаючи свободу синонімом незалежності та аналізуючи структуру поняття “свобода преси”, один із теоретиків вітчизняної преси В.

Владимиров виділяє такі основні компоненти цієї свободи: 1) економічна самостійність ЗМІ; 2) правовий захист свободи журналістської діяльності; 3) політична незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності; 4) творча свобода журналістів.

Структуруючи поняття “свобода преси”, дослідники журналістики зазначають, що воно включає такі основні положення (питання): 1) ЗМІ та юридичні рамочні умови їх існування; 2) ЗМІ та економічні рамочні умови їх існування; 3) ЗМІ та становище журналіста; 4) відносини між ЗМІ та політикою, напруженість цих відносин; 5) ЗМІ та підготовка і підвищення кваліфікації журналістів.

Доктор історичних наук Спартак Бєглов стверджує, що, наприклад, у Великобританії існує реальний вимір свободи преси, незважаючи на те, що у цій країні немає ні конституції, де була б зафіксована свобода преси, ні законів про пресу, а судова влада функціонує на засадах наявності прецедентів (аналогій у минулому). Але там уже протягом кількох десятиліть, точніше, “з п'ятдесятих років існує Кодекс журналістської практики. В основі цього Кодексу не заборонені заходи, а принципи високої відповідальності журналіста перед суспільством і читачами.”

Аналізуючи британський досвід С. Бєглов дійшов таких висновків:

“1) Теоретично свобода преси утвердилась у Великобританії як норма, що є невід'ємною частиною всіх інших прав і свобод людини.

2) Юридично — це свобода в межах загального законодавства та окремих обмежень щодо преси для запобігання зловживанням цією свободою на шкоду суспільству чи окремим людям.

3) У матеріальному плані переважну можливість у використанні цієї свободи мають великі підприємства газетної індустрії та утворені ними монополістичні об'єднання.”

Під час семінару “Перешкоди свободи слова в Україні та шляхи їх подолання”, який відбувся у Київі в 1996 році, зазначалося, що взагалі є дві свободи слова: 1) свобода слова як абсолютна цiннiсть; 2) свобода слова як полiтичний аргумент, а під час парламентських слухань з проблем свободи слова у 1997 році екс — спікер Верховної Ради України О. Мороз виділив два аспекти свободи слова: 1) свобода слова як правова категорія; 2) свобода слова як моральна категорія.

Источник: https://zinref.ru/000_uchebniki/02800_logika/011_lekcii_raznie_26/1924.htm

Моральний та юридичний аспекти свободи преси

3. Поняття і структура свободи

2.3. Поняття „свобода преси”:визначення, зміст, структура

Розглянемо кілька висловлюваньвідомих вчених про свободу преси:

  • Свобода преси – це право громадян та їх організацій вільно викладати свої погляди через газети, журнали та інші ОМІ, це життєво необхідна умова для найповнішого виявлення політичного змісту і суспільних функцій друкованого слова [18].

  • Свобода преси – це коли законодавчими актами, Конституцією країни забороняється попередня цензура, і влада ні при яких посиланнях на тимчасову необхідність не може адміністративними засобами обмежувати діяльність засобів масової інформації [7].

Свобода преси, однак, не означаєуседозволеність і безвідповідальність.Навіть у цивілізованих країнах забороненоруйнівні дії преси, що можуть привестидо соціального вибуху, працюють надестабілізацію країни [18].

Свобода преси та шляхиїї досягнення давня, якщо не сказативічна тема, яка активно обговорюєтьсяу багатьох країнах світу.

Питання просвободу преси є найбільш фундаментальниму будь-якій системі ЗМІ: „Свобода – цеполітичний кисень преси, без якого вонане може нормально існувати й належновиконувати свою громадську функцію.

Щоправда, теорії журналістики проблемаповної свободи преси ще й досі є однимз найбільш дискусійних питань. Протебільшість авторів висловлюється заповну свободу преси, переконливостверджуючи, що цензурні обмеження єбільш небезпечні ніж найбільша волявислову [2].

Основна мета свободипреси – це створення передумов дляформування освіченого й поінформованогоелекторату, здатного самостійно оцінюватистан громадських справ.

Свобода пресиозначає, що мас-медіа можуть зайнятибудь-яку позицію щодо влади – лояльнучи непримиренну, бути її рупором чиконтролювати дії влади, критикувати їїполітику, вади та зловживання.

Свободапреси – це, по суті, і є свобода ставленнягромадян до влади, свобода робитинадбанням гласності всі владні дії,свобода їх критики або підтримки [5].

У сучасному світі виробилисятакі засади теорії свободи преси:

  1. люди прагнуть знати істину, щоб керуватися нею;

  2. єдиним джерелом досягнення істини є вільна конкуренція поглядів на вільному ринку ідей;

  3. кожній людині має бути надане право висловлювати свою точку зору за умов, якщо вона визнає це право за іншими людьми;

  4. у наслідку зіткнення протилежних поглядів буде утверджуватися і набувати загального визнання те, що буде найбільш раціональним і доцільним [18].

Вивчивши праці відомих вченихз даної теми ми дійшли думки, що свободапреси є однією з форм безпосередньоїучасті громадян у політиці. Свободаозначає для індивіда можливість свідоморобити свій вибір, а свідомий вибірможна зробити лише тоді, коли йомупередує достатній обсяг різноманітноїоб’єктивної та оперативної інформації.

Свобода преси як одна з політичнихсвобод здійснюється в площинігромадянин-держава через інститутвільних ЗМІ і, як виділяють дослідники,включає в себе:

  1. свободу доступу до інформації;

  2. свободу поширення інформації;

  3. свободу дотримування своєї думки, не зазнаючи зовнішнього втручання [28].

Один із провідних дослідниківпреси на Заході професор В. Ґаґеманнсформулював такі умови здійсненнясвободи преси:

  1. безпристрасна, всебічна інформація;

  2. коментування, незалежне від напрямків громадської думки та партійних поглядів;

  3. видання масової преси в живій, близькій народу формі, але з повним дотриманням відповідальності;

  4. духовна незалежність талановитих журналістів. Які мають сміливість і мужність відстоювати істину;

  5. вивільнення преси від необхідності враховувати урядові інтереси, але при суворій відповідальності;

  6. високий діловий рівень видавців, їх повага до духовної свободи журналістів [1].

Федеральний суддя Ірвінг Кауфман(США) констатував, що свобода пресизалежить від захисту трьох аспектівкомунікаційного процесу: 1) зборуінформації; 2) обробки інформації; 3)поширення інформації [17].

Питання про свободу преси єнадзвичайно важливим, бо, за словами О.Лосєва, структура – це найповніше, аджебез структури немає ніякої роздільності(…). Називаючи свободу синонімомнезалежності та аналізуючи структурупоняття „свобода преси”, один ізтеоретиків вітчизняної преси В. Владимироввиділяє такі основні компоненти цієїсвободи:

  1. економічна самостійність ЗМІ;

  2. правовий захист свободи журналістської діяльності;

  3. політична незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності;

  4. творча свобода журналістів [4].

Структуруючи поняття „свободапреси”, дослідники журналістикизазначають, що воно включає такі основніположення : 1) ЗМІ та юридичні рамочніумови їх існування; 2) ЗМІ та економічнірамочні умови їх існування; 3) ЗМІ тастановище журналіста; 4) відносини міжЗМІ і політикою, напруженість цихвідносин; 5) ЗМІ та підготовка і підвищеннякваліфікації журналістів [5].

Під час семінару „Перешкодисвободи слова в Україні та шляхи їхподолання”, який відбувся у Києві в1996 році, зазначалося, що взагалі є двісвободи слова:

  1. свобода слова як абсолютна цінність;

  2. свобода слова як політичний аргумент.

Під час парламентських слуханьз проблем свободи слова у 1997 році О.Мороз виділив два аспекти свободи слова:

  1. свобода слова як правова категорія;

2) свобода слова якморальна категорія [22].

Узагальнюючи дослідження вчениху галузі журналістики можемо виділитивісім аспектів проблеми свободи преси:1) правовий (юридичний); 2) економічний;3) історичний; 4) філософський; 5) політичний;6) моральний; 7) психологічний; 8) технічний.

Проте стверджуватиоднозначно, який з них є найважливішимдосить важко. Тому їх розташування уцьому списку досить умовне.

З розвитком суспільства,ускладненням його політичної структури,з усвідомленням цінності демократичногошляху історичного руху проблема свободислова висунулася в число першоряднихпроблем. Це сталося у XVIIIстолітті.

Найбільш чітко сформулювавзагальні ідеї щодо цього теоретик іпрактик американської революції XVIIIстоліття Томас Джеферсон ( 1743-1826). „Нашасвобода залежить від свободи преси, –твердив він ,– а цю останню не можнаобмежувати, не загубивши її цілком.

Свобода не така небезпечна, як їїпридушення” [18].

  • Дипломная работа >>Ботаника и сельское хоз-во … (найбільш загальний) таюридичнийаспекти. Дана відповідні … спільної діяльності; свобода вільного вибору організац … нвестування виробництва, що спричинює моральнета фізичне зношення технологічного …

    допомогою реклами в пресі, на телебаченні та радіо, практикує …

  • Дипломная работа >>Государство и право … забезпечення прав і свобод фізичних таюридичних осіб щодо … Вкладываемое в указанные аспекты содержание столь противоположно, …

    установленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і … та поточні події, що мають характер звичайної прес

  • Дипломная работа >>Религия и мифология … кації періодичних видань тапреси. Однак, незважаючи на значний … імператор.

    Таким чином ;’’симфонія в юридичномуаспекті як реляція влади церковної і … Побудована на засадах свободи, правова держава живиться моральними, культурними та духовними вартостями, …

  • Курсовая работа >>Иностранный язык … може бути заподіяна в цій галузі.

    Моральні аспекти журналістської діяльності привертають увагу … професійна журналістська етика тасвободапреси? Найпростіше з'ясувати це … від фактів, які розглядаються (після консультації з юридичним відділом) у світлі потенц …

  • Учебное пособие >>Культура и искусство … на її духовному аспекті й вважав рел … інформації (а саме преси, радіо, телебачення). Наступним … мовних, обрядових, моральнихта інших чинників ві … Італії – Болонська юридичната Солернська медична школи. У ..

    . устрою в рівності, свободі і водночас в необмежен …

  • Дипломная работа >>Государство и правотасвобод громадян в Україні” (БФ 042-01), яка розробляється на юридичному … самоврядування матеріальної таморальної шкоди, завданої … положення права.

    У аспекті вони знаходять своє ві … і сучасність. – К.: Знання-Прес, 2003. – 470 с.; [122 …

  • Дипломная работа >>Журналистика … ії в руках окремих юридичних або фізичних осіб … розглянути і зрозуміти особливий аспектсвободи слова в кожній з …

    домості й самосвідомості, морального розкладу, примітивізац … сцевої пресита створення умов для її незалежності. Свобода слова і свободапреси хоча …

  • Дипломная работа >>Государство и право

    Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”); честь і гідність … суб’єктивних прав і свобод у їх природному стані, тобто в аспекті регулятивної функції права …

    оцінку моральних, ділових та інших рис і властивостей громадянина таюридичної особи ( …

  • Дипломная работа >>Государство и правоморальності, зміцнення конституційних засад законності стосовно забезпечення прав, свобод

    – це фізичні таюридичні особи, які безпосередньо … ія за допомогою преси організувала кампан … , уголовно–правовой и информационный аспекты. – М.: Учебно–консультационный …

  • Дипломная работа >>Государство и право

    Кравчук, коментуючи питання моральності державних кері … До цінностей відноситься: свободата вільна праця (подальший … депозити фізичних таюридичних осіб і … є (фінансові та функціональні аспекти пропозиції): Сприятиме … І. Роль незалежної преси в проблемі недоц …

Источник: https://topref.ru/referat/44375/3.html

Book for ucheba
Добавить комментарий